Усі батьки хочуть, щоб їхні діти виросли успішними та впевненими у собі. Для цього важливо формувати самостійність та автономію у дитини. Давайте разом розберемося, як підтримати дітей у гармонійному дорослішанні, знайти баланс між безпекою та свободою, а також зробити процес віддалення від батьків максимально спокійним.
Ініціатива та самостійність у дітей
Коли дитина дорослішає і пізнає світ навколо себе, вона природно прагне незалежності. Крок за кроком вона освоює всі навички, які їй знадобляться, щоб жити одній, вчитися, працювати, дружити, заводити сім'ю та реалізовувати мрії. Цьому процесу часто шкодить надмірний контроль із боку батьків. Занепокоєння за безпеку дитини часто виливається в гіперопіку. Деколи батьки обмежують свободу дій дітей навіть у досить дорослому віці, побоюючись, що самостійно дитина не впорається з можливими проблемами. Така особливість виховання загрожує складнощами в особистісному становленні дитини: людина, яку надмірно опікували в дитинстві, виростає нерішучою та безініціативною. Є прямий зв'язок між самостійністю дитини та впевненістю у власних силах у дорослої людини, якою ця дитина стане.
Чи можна привчити дітей до самостійності
Не кожна дитина схильна сама виявляти ініціативу у виборі дозвілля, сідати за уроки без батьківського нагадування чи пропонувати допомогу у домашніх справах. Але прищепити дітям самостійність цілком можливо, оскільки це не вроджена риса, а результат виховання. Завдання батьків — привчити дитину до відповідальності за свої вчинки, підтримати її у прагненні до автономії та освоєння навичок, які стануть у нагоді їй у самостійному житті.
Дуже важливо підійти до питання системно. Батьки повиннні відразуз розуміти, що дорослішання дитини - процес з багатьох етапів. Формування самостійності у дітей починається у два-три роки, коли вони навчаються базовим навичкам на кшталт ходьби, і продовжується до 15–16 років. Цей шлях вимагає тривалої та постійної роботи з боку батьків.
Батьки повинні із самого початку хоча б приблизно уявляти, в якому віці їх дитина зможе самостійно вчиняти певні дії — так, щоб на неї можна було повністю покластися у конкретній справі. Наприклад, залишити продукти в холодильнику, знаючи, що дитина сама зможе приготувати собі обід або розігріти готову їжу. Після того, як мета позначена в найближчому майбутньому, можна розбивати шлях до неї на кроки.
Діти найактивніше освоюють нові навички та вчаться бути самостійними з 6 до 11 років, але підготуватися до цього періоду варто заздалегідь — познайомити дитину зі спектром справ, якими займаються дорослі, розповісти їй, що таке обов'язки та відповідальність, передати знання, які пізніше дитина сама зазнає на практиці.
Якщо ви хочете навчити дітей самостійності, у жодному разі не можна допускати різких переходів у своїй поведінці. Не варто захищати дитину від світу обов'язків і дорослих турбот, очікуючи, що вона сама одного разу освоїться з усім, коли виросте. Спонтанна відмова від допомоги дитині нітрохи не краща за надмірну опіку — і те, й інше залишає дитину непідготовленою до дорослого життя.
Як виховати в дитині відповідальність та самостійність
Перший етап – підготовчий, теоретичний. Поки дитина ще не може сама освоїти якусь навичку, важливо розповідати і наочно показувати їй, як це робиться. Коментуйте свої дії під час приготування вечері, беріть дитину з собою в магазин, пояснюючи, як ви збираєте продуктовий кошик. Пізніше попросіть дитину допомогти вам. Виділіть їй невелике завдання, яке вона тепер виконуватиме регулярно, наприклад, мити овочі для салату або розбирати покупки.
Поступове збільшення дистанції між вами та дитиною має відбуватися з огляду на її психологічний комфорт. Необхідно надавати дітям рівно стільки свободи, скільки їм потрібно для реалізації своїх потреб без батьків. Якщо ваша дитина поки не готова і просить допомоги, не відмовляйте їй. Краще запропонувати виконати роботу разом, щоби вона відчувала батьківську підтримку. Нічого страшного, якщо дитина не хоче залишатися одна в гостях: батьки можуть почати процес віддалення, залишаючи її всього на пару годин, але з озвученою умовою, що вони обов'язково заберуть її, як тільки той подзвонить і скаже, що хоче додому.
Поради психолога, як привчити дитину до самостійності, на прикладах конкретних навичок
Пересування містом
- Близько 10–11 років більшість дітей уже можуть ходити на невеликі відстані без батьків, наприклад, до школи, а також користуватися громадським транспортом. Це питання багато в чому залежить від місця проживання та можливостей батьків — часом потреба в тому, щоб дитина самостійно діставалася школи, виникає вже в початкових класах.
- Щоб бути спокійним за дитину, важливо з раннього дитинства пояснювати їй правила дорожнього руху та безпеки у громадських місцях. Водіть дитину тільки безпечним шляхом — таким, яким ви довірили б їй ходити без вас.
Домашнє господарство
- Важливо з раннього дитинства пояснювати дитині, що її домашні обов'язки – це допомога. Багатьом дітям буде простіше і приємніше прибиратися вдома, усвідомлюючи, що вони цим рятують батьків.
- Важливо також обговорювати з дитиною, що, дорослішаючи, людина отримує більше свободи вибору і більше відповідальності, — у тому числі за своє житло. Побутові питання повинні асоціюватися у дітей не з ненависною повинностю та вимогами батьків, а із залученням до світу дорослих.
- Найкраще запропонувати дитині вибір між різними обов'язками, щоб вона сама вирішила, чим хоче займатися, — поливати квіти, мити посуд чи вичісувати кота.
- Не варто додавати більше одного великого обов'язку на рік. Не потрібно різко завантажувати дитину безліччю доручень. Важливо, щоб це були посильні завдання, до яких дитина підключається поступово.
- Бажано вчити дитину побутовим навичкам ще до підліткового віку, тоді побут незабаром стає звичайною частиною життя, як школа та дозвілля. Якщо ж у підлітковому віці несподівано з'являється новий список обов'язків, що вимагає додаткових ресурсів, не виключено, що дитина в штики сприйматиме прохання вимити підлогу і випрати білизну на вихідних.
Ухвалення рішень
- Вкрай важливо дати дитині свободу вибору, навіть якщо межі цього вибору позначають батьки. Прийняття рішень — навичка, якій діти навчаються, тільки якщо у них змалку є можливість самостійно вибирати щось у різних аспектах свого життя.
- Будь-яке батьківське рішення, що стосується інтересів дітей, потрібно пояснювати у формі аргументованої пропозиції. Так у дитини складаються причинно-наслідкові зв'язки, і вона вчиться приймати раціональні рішення.
- Необхідно надати дитині простір для помилки — в межах безпечного середовища. Не варто лаяти дитину за промахи та невдалі рішення, краще підтримати її та обговорити, що можна було зробити інакше.
Навчання
- Допомагати школяреві з уроками варто, тільки якщо він сам просить батьків про це. У першому класі краще перевіряти домашнє завдання, тому що діти в цьому віці ще не вміють самостійно оцінювати виконану роботу, але бути при виконанні уроків зовсім необов'язковим і навіть є шкідливим.
- При роботі над шкільними завданнями дитині важливо дати можливість зробити все так, як їй здається правильною, навіть якщо батьки відразу розуміють, що це неправильно. Шляхом спроб і помилок діти навчаються, а позитивне підкріплення при виправленні власних помилок допомагає молодшому школяреві стати впевненіше у своїх знаннях, сміливіше експериментувати та ставитися до навчання творчо, з цікавістю.
- Батькам варто вибудувати спілкування з дитиною так, щоб вона завжди могла звернутися до них за допомогою, у тому числі — з навчальних питань. Деколи речі, які нам здаються простими, можуть бути складними для дитини, яка стикається з ними вперше в житті.
- Якщо діти вже звикли робити уроки лише під контролем батьків, а ви хочете в пізнішому віці перевчити їх, важливо, щоб відмова від цієї практики відбувалася поетапно та в позитивному ключі. Часто діти, які звикли до зовнішнього контролю, просто не вірять, що їм вдасться зробити щось на самоті. Тому всі моменти виконання домашнього завдання потрібно обговорити, дати дитині самостійно спробувати зробити уроки, залишаючись при цьому поруч.
