Щоб задовольнити потреби, люди, як великі, так і малі, використовують різноманітні стратегії. Не всі вони дійсно корисні. Але чому це відбувається? Чому іноді ми обираємо неефективні методи?
Не всі усвідомлюють свої реальні потреби, тому іноді люди використовують невідповідні стратегії. Мати, яка нарікає на своїх дітей, тому що її дратує те, що вони щодня недбало кидають свої куртки на підлогу, а не вішають їх на вішалку, на перший погляд бажає більше порядку. Вона скиглить або кричить, поки нервово виснажені діти нарешті не підкоряться її наказам.
Однак справжня потреба матері полягає в тому, щоб її праця була визнана. Насправді, вона хотіла б, щоб діти бачили, що вона докладає зусиль, щоб утримувати квартиру в порядку та чистоті, щоб цінували роботу та намагалися не створювати зайвого безладу. Оскільки мати не усвідомлює своєї справжньої потреби, вона обирає неефективну стратегію: ниття. Таким чином вона змушує дітей неохоче підкорятися її поверхневому бажанню порядку, але її справжня потреба в тому, щоб діти цінували її роботу, залишається незадоволеною. Тому мамі не легшає навіть тоді, коли куртки остаточно висять на стелажі. Вона все ще незадоволена. Може статися і так, що діти не розуміють, чому їх мама хоче більше порядку - у них може бути інша межа терпимості до безладу. У такому випадку ниття матері може змусити їх почуватися погано, змусити реагувати нервово та зухвало.
Якби мати усвідомлювала свої справжні потреби, вона могла б шукати зовсім іншу стратегію їх задоволення. Наприклад, вона могла б відкрито сказати, що її пригнічує. Як ми пояснювали раніше, розкриття ваших справжніх потреб зазвичай зустрічає позитивну реакцію з боку інших. Якби вона сказала дітям без удавання в голосі: «Я дійсно докладаю багато зусиль, щоб утримувати нашу квартиру в порядку, але мені здається, що ви не бачите, скільки це вимагає праці. Коли ти просто кидаєш курткуи на підлогу, я відчуваю себе твоєю покоївкою. Я б хотіла, щоб ти повісив її на вішалку», можливо, їм було б легше співчувати її проблемі. Кому захочеться виконувати невдячну роботу Попелюшки? Імовірність того, що діти самостійно повісять куртки, принаймні найближчим часом, принаймні більша, ніж у стратегії сварливості.
Стратегії, ефективні лише на вигляд
Систему винагороди в нашому мозку, яка виділяє гормони щастя, коли потреби людини задовольняються, можна перехитрити за допомогою замінників. На жаль, система щастя в людському мозку також активується, коли ми їмо солодке, купуємо непотрібні речі, байдикуємо перед телевізором або проводимо час у соціальних мережах. Усі ці стратегії, здається, задовольняють наші потреби, хоча насправді вони не повністю відповідають нашим потребам.
Візьмемо, наприклад, соціальні мережі. З часом ми, дорослі, повністю перейшли в цифровий світ. Щодня ми зависаємо в Фейсбуці, Інстаграмі тощо, і в більшості випадків ми знаходимо суперпідтримуючий онлайн-клан, створений саме для нас. Ми розмовляємо, вирішуємо проблеми разом, скаржимося, іноді сперечаємося. Час від часу організовуються великі заходи підтримки, коли хтось потрапляє у фінансові чи інші проблеми. Тоді люди роблять пожертви та надсилають пакунки, поки ситуація людини не покращиться. Можна навіть сказати, що справжня дружба розвивається в Інтернеті. Там ми задовольняємо свою базову потребу в спільноті.
Ми не знаємо, як ви, але більшість батьків, вважають, що соціальні мережі викликають дивну залежність. Все частіше вони задумливо дістають телефон із кишені, щоб «просто швидко поглянути» на те, що роблять, говорять і пишуть інші в Інтернеті. Коли вони пишуть твіт або публікують фото, кожні кілька хвилин їх охоплює цікавість, чи отримали вони вже хоч якісь лайки. Здається, наш мозок вважає цифровий світ таким чудовим, що ми ніколи не можемо ним насититися. На перший погляд, здається, що вони задовольняють основні потреби: у випадку соціальних мереж це приналежність до групи та визнання нашої особистості. Однак це не є справжнім задоволенням цих потреб, принаймні на думку нашого мозку. Тому це задоволення виходить нестійким. Нашому мозку потрібно більше отримувати, щоб вивільнити ту саму кількість гормонів щастя. Таким чином ми потрапляємо в цикл залежності, хоча зазвичай вона досить незначна. Наша сучасна стратегія задоволення потреб громади, тобто активність у соціальних мережах, працює лише на поверхні.
Інші потреби, які ми, здається, лише задовольняємо сьогодні, це відпочинок і розслаблення. Часто і дорослі, і діти так втомлюються після виснажливого дня, що просто хочеться впасти на диван і дивитися серіал, поїдаючи шоколадку. Цю стратегію не можна критикувати ні за що, тому що, хоча вона не дає нам справжнього, тривалого відпочинку, її достатньо для щоденного використання.
Ми лише хочемо звернути увагу на те, що варто пам’ятати, які реальні потреби ми хочемо задовольнити для себе та своїх дітей, щоб не забувати про їх реальне задоволення. Якщо ми все-таки беремо смартфон, щоб перевірити, чи отримало сердечко наше останнє фото в Інстаграм, а наші діти сидять з чіпсами та колою перед ноутбуком, і при цьому вони все ще напружені та агресивні, то варто задуматися про те, що наші базові потреби можна було б задовольнити надовго, якщо ми влаштували барбекю з друзями або пішли на прогулянку в ліс. Просто наш мозок все ще формується стародавнім світом.
Ефективні стратегії
Коли ми голодні і тому щось їмо, це ефективна стратегія, тобто така, яка веде до задоволення нашої потреби. Коли ми втомилися і лягаємо спати – теж. Коли дружина відчуває, що чоловік більше не звертає на неї уваги, а вона жадає ласки і сексу, і тому заводить роман з іншою людиною - тоді ця стратегія також виявляється ефективною в плані задоволення її потреб. Хоча можна поставити під сумнів, чи це мудра стратегія для подружніх стосунків. Оскільки внутрішній тиск із метою задоволення потреби такий сильний, іноді ми обираємо методи, які не приносять нам користі, і ми це знаємо.
Найважливіше, що слід запам’ятати з цього розділу, це те, що коли діти поводяться неадекватно, вам слід негайно подумати про їхні незадоволені потреби та, можливо, несприятливі стратегії, замість того, щоб говорити собі: «Вони намагаються залізти нам на голову» або «Ось які наслідки вашого виховання без стресу!» Подивіться на те, що стоїть за такою поведінкою, замість того, щоб просто звертати увагу на симптоми.
