Популярна культура, чи поп-культура, — це явище, яке зазвичай протиставляють елітарному мистецтву і за мистецтво взагалі не вважають. І часто «попса» програє в цьому порівнянні, начебто масовий кінематограф тримається на одних візуальних ефектах, поп-музика робиться тільки заради грошей, а від популярних книжок краще триматися подалі, щоб не подурнішати. У той же час поп-культурні феномени вивчають в університетах по всьому світу: у новій статті на прикладі фільму «Барбі», поттеріани та кей-попа розуміємо, що це таке та як поп-ікони впливають на наше життя.
Поп-культура раніше і зараз
Слово «поп-культура» з'явилося у середині минулого століття. А ось поєднання «популярна культура» та саме масове мистецтво з'явилися набагато раніше. Народний італійський театр комедія дель арте, дешеві оповідання-жахливості, які продавалися на перших залізничних вокзалах у Великій Британії, і навіть народні казки — все це було видовищним, доступним та захоплюючим.
До 1960-х поп-культура стала такою, якою ми її представляємо сьогодні. Справжній переворот здійснили The Beatles — їхній вплив на поп-музику настільки великий, що музичний історик Елайджа Уолд написав книгу «Як The Beatles знищили рок-н-рол». Логотип Ліверпульської четвірки тепер пізнають по всьому світу, а їхні імена знають навіть ті, хто The Beatles ніколи не слухав. Для британців музика The Beatles взагалі становить частину їхньої культурної ідентичності.
Приблизно в цей же час в американській історії іграшок з'явилася лялька Барбі: поп-ідол, який надовго зайняв уми дівчат по всьому світу і створив навколо себе власний всесвіт. У ній знайшлося місце Барбі різних професій, трохи згодом — різної статури та кольору шкіри, бо так різні дівчатка могли проасоціювати себе з кумиром. 2023 року Барбі вийшла за межі лялькового світу і ожила на кіноекранах, попередньо влаштувавши глобальну рекламну кампанію, яка, до речі, напевно увійде до підручників з піар-стратегій. Поп-феномени кажуть: «Так, ви можете нас ігнорувати, але не помітити величезну 3D-Барбі біля дубайської Бурдж-Халіфи все одно не вийде».
За час свого існування поп-культура пережила глобальні зміни: починаючи з того, що її стали серйозно вивчати в університетах, і закінчуючи дедалі більш розмитим кордоном між масовим та елітарним мистецтвом. Наприклад, 2015 року в Університеті Джорджії запустили курс, присвячений ліриці Каньє Веста, а в Берклі 2003-го — курс про філософські ідеї у «Сімпсонах».
Чому «попса» — це не лайка
Через свою доступність та видовищність «поп-культура» з часом скоротилася до зневажливої «попси». Таким словом називають, наприклад, фільми "Marvel". Але якщо розібратися краще, можна дізнатися, що американський феномен супергеройства — це національна рефлексія про закінчення війни та потреби у чарівному захиснику у вигляді поп-ідола Стіва Роджерса. У цьому сенсі саме «попса» гостріше і найшвидше реагує на суспільні процеси. Тому набагато цікавіше ставитися до неї не як до набридливих образів та мелодій, а як до дзеркала соціального життя.
Звідки беруться поп-культурні феномени
Поп-культурні феномени як частина відповідної культури – реакція на суспільні події та настрої. Навряд чи «Гаррі Поттер і філософський камінь» — роман невідомої письменниці про хлопчика зі шрамом на лобі — завірусився б, якби у суспільства не було запиту на вкрай деталізовану альтернативну реальність. Поттеріаною зачитувалися і діти, і дорослі: перші знаходили в текстах Роулінг казкові сюжети та рятівний образ нормальної школи, а другі — соціологічні теорії, посилання на чорні сторінки світової історії та втілення своїх нездійснених мрій. Так «Гаррі Поттер» став однією з найкасовіших франшиз (у кіно — серія фільмів на одну тему. — Прим. ред.), Гоґвортс відкрив свої двері в тематичних парках, а мерч факультетів став бажаним подарунком для маглів у всьому світі.
Як поп-ідоли впливають на нас
На прикладі поттеріани видно, як поп-ідоли створюють довкола себе ком'юніті — іноді такі спільноти називають фандомами. Це дає їх учасникам почуття приналежності до чогось більшого — наче до сім'ї, яку вони змогли вибрати.
Але поп-культурними феноменами може бути як персонажі художніх всесвітів: іноді ними стають реальні люди. Так сталося з Мерилін Монро - іконою поп-культури середини минулого століття. Її образ і ім'я стали частиною деяких брендів, а то «плаття, що відлітає» продано на аукціоні за неймовірні 4,6 мільйона доларів. Те саме сталося з полотном Енді Уорхола Shot Sage Blue Marilyn - найдорожчою картиною XX століття, проданою на прилюдних торгах. І це незважаючи на те, що життя самої Монро було далеким від казки.
Ми об'єднуємося навколо поп-ідолів, дотримуємося їх принципів, купуємо мерч і навіть оголошуємо їх частиною нашої ідентичності. Щодо останнього, здається, немає успішнішого феномену в XXI столітті, ніж кей-поп. Корейська поп-музика підкорила світ та закріпила слово «ідол» (точніше, «айдол») у лексиконі фанатів, для яких артист — втілення недосяжного ідеалу та майже божество. Втім, нереалістичні стандарти краси та чітка ієрархія в бендах – результат психологічного, а часом і фізичного насильства над «айдолами». Проблема стала видимою лише останні десятиліття, коли артисти почали відмовлятися від рабських умов контрактів.
Поп-ідоли, з одного боку, наближають нас до ідеального світу, про який ми завжди мріяли — підсвідомо чи цілком усвідомлено, а з іншого — змушують замислюватися над проблемами світу реального. Наприклад, так на полицях з'явилися різні Барбі, а не тільки канонічні красуні-блондинки з нереалістичними параметрами.
Як поп-феномени впливають на культуру
Елвіс Преслі і бітли здійснили революцію в поп-музиці, «Зоряні війни» перетворили кінофантастику на найпопулярніший жанр.
Інший приклад – культовий дизайн пляшок кока-коли, які малював Енді Уорхол. Хоча здавалося б: чи гідна відома пляшечка бути намальованою? Сам Уорхол пояснив свою ідею так: «Ви можете дивитися телевізор і бачити кока-колу, і ви можете знати, що президент п'є кока-колу. Ліз Тейлор (відома американська актриса театру та кіно. — Прим. ред.) п'є кока-колу, і ви також можете пити кока-колу. Кока-кола є кока-кола, і за жодні гроші ви не зможете отримати кращу кока-колу, ніж та, яку п'є бездомний на розі. Будь-яка кока-кола однакова, і кожна кока-кола хороша».
Поп-ідоли здаються взаємозамінними та тиражованими, але насправді це цікавий ланцюжок перероджень, за яким стежать мистецтвознавці, культурологи та соціологи. Так будь-який твір масової культури легким рухом руки перетворюється на захоплюючий квест з пошуку запозичень і цитат. І чим більше ви занурені в цей культурний контекст, тим більше шансів виявити заповітну пасхалку в новенькій «Барбі».
