Нерідко сторонні люди, а особливо ті, що поки не мають дітей, закочують очі від дитячих істерик і пустощів. Мовляв, ну що за невихована дитина, я б з нею швидко впоралася. І засуджують змучених батьків, які пасивно спостерігають чергову витівку свого чада.
Насправді майбутнє цих всезнайок передбачити неважко: через кілька років їх енергійні дітки будуть перевертати світ з ніг на голову. І тоді настане їхня черга задатися питанням про те, як впоратися з «маленькими чудовиськами».
Розвідка боєм: дізнаємося причину неслухняності
Для початку давайте розберемося, чому дитина не слухається? Причин у цьому може бути багато: соціальні, психологічні, фізіологічні. Навіть банальна перевтома іноді діє в точності навпаки - дитя буде як очманіле носитися по квартирі, руйнуючи все навколо. Начебто він активний, бадьорий, але насправді - він втомився. В такому стані малюк не здатний всидіти на місці, сконцентруватися і виконати прохання батьків. Звідси і виходить непослух, як природна реакція на гіперзбудливість нервової системи.
Але буває так, що погана поведінка дитини говорить, про те, що вона розвивається нормально і її «викрутаси» це природний процес дорослішання. Щоб не нашкодити психіці дитини, батькам потрібно правильно розрізняти два види поведінки: дійсно погана і нормальна для процесу дорослішання.
Інші причини, чому дитина вас не слухає:
- Якщо ви звикли до авторитарного стилю виховання і вважаєте за краще просто сказати «ні» без пояснень, рано чи пізно дитина збунтується і не стане виконувати вашу волю. І це цілком природна реакція, заснована на усвідомленні власного «Я» і особистісних кордонів. Прагнення підпорядкувати собі волю маленького чоловічка - це порушення його кордонів. Це неприємно і не проходить без наслідків для психіки, викликає внутрішній протест. Через час він перетікає в непослух. А всього-навсього потрібно навчитися поважати свою дитину, сприймати її як повноцінну особистість. Не шкодуйте сил і часу пояснювати дітям свої рішення, особливо якщо мова йде про заборони або якісь принципово важливі моменти у житті сім'ї.
- Бернард Шоу писав: «Якби тільки батьки могли собі уявити, як вони набридають своїм дітям!». Подумайте, чи приємно вам спілкуватися з нудними або нав'язливими людьми? Напевно ні. А тепер запасіться самокритичністю і проаналізуйте ваше спілкування з дитиною. Чи можна його охарактеризувати словом «надокучливість»? Чи помічаєте ви за собою, що просто тисните на сина / доньку, нав'язуєте розмови або свою компанію, не зважаєте на їх думку, надмірно опікуєте? Якщо так, постарайтеся дати дитині трохи більше свободи. Нехай вона сама приймає рішення (в розумних рамках) і несе за них відповідальність. Тоді у неї буде більше поваги і терпимості до вас, а з ними з'явиться і слухняність.
- Можливо, маляті просто не вистачає вашої уваги. Згадайте, як давно ви проводили час разом? Тільки своєю сім'єю, без телевізорів і гаджетів, без сторонніх людей. Як давно ви розмовляли з дитиною, запитували про її справи / самопочуття / настрій? Іноді, замість довірчої бесіди або спільного проведення часу, батьки вибирають «відкупні» у вигляді піци на вечерю або походу по морозиво. Так, іноді до цих засобів можна вдатися, якщо намічаються справи, які не можна перенести. Але нехай дефіцит батьківської уваги не буде постійним явищем в житті дитини.
Прохання, а не команди
Цікаву статистику представив американський шкільний викладач, автор популярного блогу про виховання Teacher Tom. Він кілька років спостерігав за спілкуванням батьків з їхніми дітьми і прийшов до досить сумного висновку. Близько 80% дорослих спілкуються зі своїми дітьми в наказовому тоні. Тобто 8 з 10 наших слів в бік дитини - це команди.
І тут виникає питання - а ви, батьки, любите коли хтось говорить з вами в наказовому тоні? Ось і діти як можуть висловлюють незгоду з таким станом справ - бунтують, не слухаються, поводяться неналежно. Виключно у відповідь на те, що дорослі не можуть або не хочуть контролювати себе і свою мову.
Як виправити ситуацію? Як мінімум змінити тон спілкування. Просити, а не наказувати. Наказовий тон, це одна з найсерйозніших і поширених помилок батьків. Але є й інші помилки ...
Як виховують дітей за кордоном
- В Ірландії метод покарання під назвою time out, коли балуваного малюка виводять з кімнати або саджають на стільчик відпочити, поступово втрачає актуальність. Мами приходять до висновку, що розмовляти з дитиною набагато ефективніше, ніж карати. Потрібно просто пояснити, чого не можна робити і чому, а ще - поважати дитину і хвалити за всі хороші прояви / вчинки.
- У Норвегії дітям дозволяють багато (особливо в дитячих садах): грати з водою, землею, ходити замурзаним і без шапки. Батьки роблять ставку на загартовування і обмеження ТВ / гаджетів. Уже в 15 діти отримують першу роботу - на пекарні, магазині, стайні. А з 16 років можуть управляти моторолерами та мопедами. Вважається, що це підвищує їх відповідальність і свідомість.
- У Польщі дітей виховують в католицьких традиціях. Вони шанують сімейні та релігійні свята, активно соціалізуються, вчаться жити в суспільстві. Тут не практикують покарань взагалі, навіть легких ляпасів по попі. Найсуворіше - обмеження доступу до гаджетів.
- В Австралії з появою дітей уклад сім'ї не змінюється. Батьки також ведуть активний спосіб життя, багато подорожують, спілкуються з численними друзями. Тут зовсім відсутній культ дітей, тому свято дотримується щовечірній time out. Але при цьому австралійці спілкуються з родиною багато і якісно: під час походів у кафе, на дитячий чи спортивний майданчик.
- У Великобританії більшу частину турбот про дітей беруть на себе тата. Вони проводять з малюками весь вільний час, а інші години про дитину дбає няня. Мами ж рано (через пару місяців після пологів) виходять на роботу, тому не так багато можуть приділити увагу малюкам. У британських дітей незрівнянно більше свободи, ніж у наших. Їх ніхто не зупиняє, не нав'язує свої ідеї та думки, не змушують надягати те, що вважають за потрібне батьки. Їх не задаровують іграшками, але при цьому найстрашніше покарання - посадити подумати на стільчик, сходинку.
- У США зараз мода на філософію успішності. Батьки вважають за краще бути поруч зі своїми дітьми, контролювати кожен їх крок і направляти для досягнення успіху в будь-якому прояві. Тому діти виховуються в безпечному, рафінованому середовищі і часто виявляються непристосованими до суворих реалій життя. Крик, тілесні покарання, жорсткі заборони тут неприпустимі. Замість цього батьки вважають за краще переключити увагу дитини на щось інше або зробити time-out.
- В Іспанії дітей не сварять взагалі і ніколи. Тут це вважається поганим тоном, дресурою. Те ж саме стосується криків і ляпасів. Діти із задоволенням повзають по підлозі, сидять на холодній підлозі і не завжди миють руки - іспанські батьки не бачать в цьому великої проблеми.
- У Мексиці також відсутня практика заборон. Навіть якщо малюк своєю грою заважає оточуючим (наприклад, в кафе), йому ніхто не зробить зауваження, всі будуть жартувати і посміхатися. Мексиканські діти ростуть в повній свободі - без батьківських криків і заборон. При цьому у них активно заохочуються творчі завдатки, розвиток художніх і музичних здібностей.
Чи підходять вам моделі виховання інших країн - вирішуйте самі. Але взяти деякі ідеї з цієї інформації, завжди корисно.
Поради батькам неслухняних дітей
Постарайтеся прийняти той факт, що неслухняна дитина - це нормально. У своїй книзі «Як вирішувати проблеми виховання, не втрачаючи самовладання» психолог Марина Аромшам пише: «Іноді дитина поводиться настільки самодостатньо, що дорослі можуть легко «забути» про неї на досить тривалий час. Однак подібна поведінка може бути проявом серйозного психічного захворювання, званого аутизмом. Так що краще радіти тому, що ваш малюк постійно шукає для себе нові заняття, скрізь суне ніс і руки, здоровий, сповнений життєвої енергії і цікавості.
Виховуйте, не слухняну, а щасливу дитину.
Всі ми мріємо побачити своїх дітей розвиненими, амбітними та, врешті-решт, успішними людьми. Але часом не усвідомлюємо, що тотальний контроль, заборони і команди якраз і вбивають ці якості особистості.
Постарайтеся не ламати дітей під себе, забути принципи дресури. Краще замість цього побільше розмовляти і пояснювати причинно-наслідкові зв'язки, даючи дитині свободу вибору і відповідальність за неї.
