Дощ твій і мій, у тебе і у мене.
У тебе і у мене – за вікном.
І все таке безмежне і зелене,
Як уві сні. Уперше і давно
Тобою тужу, дихаю тобою,
Радію – і радіючи, мовчу.
І щем, що весь пронизаний любов’ю,
Зливається із шепотом дощу.
(Маріанна Кіяновська)
***
Закоханий
Закоханий. І це вже назавжди.
І ці слова ніколи не забуду.
Закоханий. І це кохання – ти.
Нехай мене не судять люди.
Закоханий. І серцю не накажеш –
Воно горить для тебе і кипить.
Закоханий я в тебе, ти це знаєш.
На все життя одна, а не на мить.
Закоханий. І мрію про майбутнє.
Чекати буду стільки, скільки треба.
І дочекаюсь мрію незабутню.
Ти моя доля, є в тобі потреба.
Закоханий. І це не флірт, не жарт.
З тобою я щасливий, я в раю.
У серці музика, у серці звук фанфар.
Щасливий. Я кохаю, я люблю.
Закоханий. І більше я не хочу.
З тобою рай, з тобою – сенс життя.
Я милості у Господа попрошу,
Щоб ти була зі мною,
Щоб ти була моя.
(Юліан Сліпецький)
***
Ти і я
Я люблю траву холодну
З ранньою росою,
Бо вона завжди лоскоче
ноги нам з тобою.
Біжимо ми рано-вранці,
посмішка широка,
А навколо нас природа –
не сягнути оком...
Ти говориш про озера,
про турботу неньки.
Я тобі дивлюся в очі,
стукотить серденько.
В тих очах любов до світу,
до трави з росою,
Я люблю тебе безмежно,
добре нам з тобою!
(Оксана Обозовська)
***
Матуся й тато
Матуся й тато — два крила дитини,
Які допомагають в світ злетіти.
Це світлий вогник і тепло родини,
Що не дають людині збайдужіти.
Матуся й тато — сонечко крилате,
Яке дає і силу, і наснагу.
Від них обох залежить так багато,
Щоб дітям вирости й отримати відвагу,
Щоб доля діток зіркою світила,
Батькам щодня належить працювати.
Бо щоб дітей поставити на крила,
Потрібно сили і снаги багато.
(Надія Красоткіна)
***
Батьки і діти
Батьки і діти — це любов і сльози,
Це вічне щастя і одвічний біль.
Це сонце і тепло, сніги й морози,
Мед на вуста й на вічні рани сіль.
Як на троянді — колючки і квіти,
Так і в житті є радість і печаль.
Високі мрії й дуже різні діти…
Чомусь таке трапляється, на жаль.
Всім хочеться все мати в ідеалі,
Причому водночас і без зусиль.
Щоб щастя без труда та без печалі
Пливло саме у руки звідусіль.
Та у житті такого не буває.
Запам’ятати треба в чому річ:
Зоря щаслива лиш тоді засяє,
Якщо трудитись будеш день і ніч.
А діти — це і щастя, і турбота,
Відповідальність і тривога теж.
Без відпочинку й вихідних робота,
Любов така, яка немає меж.
(Надія Красоткіна)
***
Ми пишемо графітами життя
Ми пишемо графітами життя
І поглядами міряємо ціни.
Дивує все – лише коли зоря
Заходить й сходить – нам чомусь не дивно.
Буркочемо крізь захололий дощ,
Радіємо, коли дощ йде в посуху…
А навкруги так само росте хвощ,
Так само мокро чи так само сухо.
Ми пишемо графітами життя,
Читаючи, написане зітремо.
Але від цього не впаде роса,
Чи вирішаться вікові проблеми.
Ми списуємо марно олівці
І ставимо, немов пастки, всім мірки.
Й не помічаємо, що десь на висоті
Така чарівна сходить тихо зірка.
(Оля Стасюк)
***
Годинник б`є
Годинник б’є. І ночі б’ють акорди.
Не треба слів. Відчуй своє життя.
Сьогодні не турбуйся за народи.
Турбує хай тебе твоя душа.
Передивись усю твою дорогу.
І, хоч ти не повернешся назад,
Молися до небес про допомогу,
А не звертай у чийсь холодний сад.
Відкрийся. Вилий душу. Глянь у небо.
Іди вперед. Не припиняй іти.
Світ гратиме вже реквієм для тебе,
А ти живи. Не в світі, та живи.
Годинник б’є. Не пізно і не рано.
Чекає гніч вже схилених колін.
Не відкликайся світові. Бо рани
Від нього були в сотні поколінь.
Ударить дзвін. І знов – холодна тиша.
Акорди ночі б’ють в цей світлий дзвін.
Настав час світла. Час вже стати вище
Тих сірих буднів світу. Встань з колін.
(Оля Стасюк)
***
Оптиміст
Сургучем щось упало намисто
Дерев’яних й колючих сердець.
Що ж, я й так не була оптимістом,
Хоч казала... Ввірвався терпець...
Та все рівно ж, розлучені в болі,
В небі тихо співають пташки.
І горить лиш солома на полі
У суцвіттях земної слюди.
Розіб’ю тихе дзеркало темне,
І уламки утоплю в росі.
Жити світлом, в красі – недаремно,
Жити в світлі чарівно, в красі!
Я співатиму трелі чарівні
Під захопливий вітрику свист.
Я живу без оцінок і рівнів.
Певне, все-таки я оптиміст...
(Оля Стасюк)
***
Я...
Я просто – літо. Спогади про літо.
Хоч народилась якось восени.
Я синь чудес сприймаю тихим вітром,
Чарівним вітром сплячої весни.
Я мрію, в далечінь уплівши розум,
І слово тихе вплівши у косу.
Я – спогад літа. І леткі морози
Не зіпсують це літо і красу.
Я - просто сон. Я просто шепіт листя.
Я – просто ліс, закоханий у синь.
Я – просто Муза. З невеличким хистом.
Яка вплела у казку далечінь.
(Оля Стасюк)
***
Ти знайдеш те, чого шукав в житті
І знову будеш ти щасливий
і дивлячись на хвилі ті морські
забудеш як раніше були хтиві
Ти будеш вірний сам собі
зумієш постать свою полюбити
і ввечері під хвилі ті морські
напишеш вірш, який не зможеш потім розлюбити
Напишеш про кохання безперечне
або ж напишеш що в душі
І не згадаєш більше ти той вечір
Коли сидів на самоті
Думки самотні і квартира теж
і навіть час тебе вже не лікує
ти свою гордість не бентеж
одного разу тобі другом послугує
(Софія Масалович)
***
В дні, прожиті печально і просто…
В дні, прожиті печально і просто,
все було як незайманий сніг.
Темнооким чудесним гостем
я чекала тебе з доріг.
Забарився, прийшов нескоро.
Марнувала я дні в жалю.
І в недобру для серця пору
я сказала комусь: — Люблю.
Хтось підносив мене до неба,
я вдихала його, голубе…
І не мріяла вже про тебе,
щоби цим це образить тебе.
А буває — спинюсь на місці,
простягаю руки без слів,
ніби жду чудесної вісті
з не відомих нікому країв…
Є для серця така покута –
забувати скоріше зло,
аніж те, що мусило бути
і чого в житті не було.
(Ліна Костенко)
***
Для кого жити
Я ненавиджу спори і крики,
Я терпіти не можу ті пики,
Коли брешуть усі навколо
І не кажуть чогось простого.
Я так хочу просто підтримки,
Рідних слів і побачити вчинки.
Все так просто у цьому світі,
Якщо знати для кого жити.
Любиш когось будь вірним,
Помилився то будь покірним.
Як не знаєш що змінит,
То краще того не робити.
Всю любов віддавати треба
Чи людині чи просто в небо.
Пам’ятати ким бути хотіли
Все життя йти до тієї мрії.
Не давайте себе міняти,
Хіба можна когось ламати?
Просто світ свій почисть навколо
І людей тих ,що хочуть злого.
Треба життя так , прожити!
Аби не хотілось щось змінити.
Все не просто у цьому світі,
Треба знайти, заради кого жити.
(Катерина Бандура)
***
ТКТВ (твій вибір)
Твої дії, чи твої думки,
Ти думаєш про речі прості,
І прибули вони нізвідки,
але не знаєш як досягти !
ідея проста, як хочеш – люби
а як ні – то змирись.
але не вір, тому, що ти не зміг,
Так як ти ще існуєш у цьому житті.
Там де є світло, там створюєш фільм,
а потім вивчаєш, чи це сценарій є твій
чи це просто гра для людей?
А чи вмієш ти бути для своїх – своїм?
А Разом і з тим існує момент, коли ти для когось – не свій,
Або хочеш для них бути надто крутим.
І Не знаєш як обрати свій шлях,
але йдеш до тих ілюзій чужих!
Без порад, без настанов
і без лишніх розумних слів,
твій керунок досить простий
Коли є кому бажати гарних снів
Наслідки, дії чи факти
це суміш речей складних.
якщо ти пізнаєш як це роз’єднати,
то тоді зможеш здійнятись вверх.
хімія в тому, що ти зрозумієш,
хто має бути поруч тебе,
але не варто робити процеси,
які поглинають серце твоє!
Твої дії, чи твої думки , хіба нізвідки?
Хах, і ти думаєш про речі прості?
Але тепер вже знаєш як їх досягти,
І точно не залишишся на самоті!
Твій керунок простий – є факти, є дії і є результат
І основний ресурс невичерпний
То є ти,
Якщо не витрачати намарно свій час,
То є ти! То є більше ніж мрія.
То є істинний результат
І вже зараз
Ти є світ у наших серцях!
То є ти! То є більше ніж мрія.
То є істинний результат
І вже зараз
Ти маєш стати для себе собою
А не ілюзією у наших думках!
(Юрій Занов’як)
***
Хлопчина та орел
Летів орел величний дуже,
Бродив юнак із горем, без мети.
Хлопчина каже: “Орле, друже,
Чи не поміг би мені ти?
Мама моя, рідна ненька
Слабка і хвора, боже, боже.
Чи не поміг би їй, бідненькій,
Тільки так сум мій переможеш!”
Дивиться наш птах жорстоко,
Жалю у його очах немає.
Любов до себе – його затока,
Гордість – корабель, що його тримає.
Аж раптом із зелених кущів
Старий дідусь, промовляючи, виходить:
“Швидше сонце перестане сходить,
Ніж дочекаєшся ти жалю від орлів”.
(Арсен Карпенко)
***
Фільм під назвою Життя
Усі ми у житті актори,
Але чи вдасться нам красиво,
Зіграти свою роль?
Бо неодмінно з’являться канони,
Що скажуть – ти за межі не виходь!
І раптом йде між вами вибір,
Що рівний смерті і життю,
Найменша похибка і в вимір,
Впадете на краю.
Добро, чи зло…? питання непросте,
І вибір тут лиш й тільки за тобою,
Якщо прожити час той без пригод,
Життя не стане любим з головою.
І пам’ятайте друзі, що якщо,
Ви не захочете вставати,
Не забувайте, що колись,
Так само не хотіли руку впавшому подати.
(Віка Карась)
***
Холодна гра
Холодна гра з самим собою,
Позаду теплі почуття.
В душі покрите все імлою,
Ти тонеш в прірві забуття.
І хоч куди тепер не глянеш
Ти чуєш голос рідний, свій.
Та прав на нього, жаль, не маєш…
Лиш мариш, в пошуках надій
Проживши весь цей час в пітьмі,
Не маючи поняття “себе”,
Реалі б’ють по голові
Кричиш один, вже й прав не треба
(Олександра Неоднічик)
***
Планета снів
Планета снів, вона чудесна,
І мрій дитячих даль небесна,
Квітує, мов вишневий сад,
А ніч там сипле зорепад.
Там вітер із хмарками грає,
І принц любов свою шукає,
Це світ казкових таємниць,
Джерельної води криниць.
Птахи там весело співають,
А бджоли все нектар збирають,
Там гноми, смурфики, звірята,
Всі дружні,як малі курчата.
Луги, в різноманітних барвах,
Палаци у коштовних шармах,
Там феї в убраннях ошатних,
Чарують у хоромах знатних.
Там сльози радості із хмар ,
Навкруг таланти божий дар,
Планета снів вона чудесна,
І мрій дитячих даль небесна!
(Анастасії Діденко)
***
Спасіння
Німий – ніц не скаже
Сліпий – не побачить краси
Твердий – не заплаче
Пихатий – собі не пробачить
Що в Бога спасіння просив.
Зневіра – хвороба
А ліки – гірке каяття
Та тільки погорда
Закрила дорогу до Бога
До віри в посмертне буття
Це хрест непід’ємний
Але я обрав його сам
Тож досить даремно
Спасіння благать нескінченно
Суворі благі небеса
Хто хрест свій не може
Покірно і гідно нести
Най згине, негоже
У храмі знаходитись Божім
Убогим, ледащим, слабким
Хіба ж не огидно
Закинувши свій важкий хрест
Без віри, злочинно
Благати й благати безмірно
Спасіння в небес?
(Олекса Бортко)
***
Не сумуй
Не сумуй, все буде добре.
Не розлий вода нам долі,
Що стоять, як дві тополі
На однім життєвім полі.
Вір завжди, що біль минеться,
Із пітьми зійде світанок…
Я зустріну в тебе ранок.
Вдінеш на чоло серпанок.
До плеча щока торкнулась…
Вся в обіхмах…Теплий подих…
Ми пливем в життєвих водах
І зійшла з душі негода.
(Сергій Пташник)
***
Пам‘ять
Минають дні,- швидко летить час.
Змінюються покоління та віки .
Незвідане майбутнє манить нас,-
Линемо до нього крізь роки.
Стираються із пам’яті події, люди,
Забуваємо ми дати ,імена .
Є спогади,що не діваються нікуди,
Перед очима постають немов стіна.
Буває,згадуємо радісні події.
Гріють душу вони довго нам,
Вселяють в серце доброту й надії,
Котрі подовгу будуть жити там.
Пам’ять,часом ,нам приносить сльози.
Згадуємо те,що ще болить.
Неначе з серця витягли занози,
А їхнє місце довго ще кровить.
Спогади ведуть нас у минуле.
З теплом пригадуємо радісні роки.
А варто жити тим,що промайнуло?
Чи краще відпустити ті думки?
Наша пам’ять зовсім не бездонна.
Зітреться все,що неважливо нам.
Лиш певний спогад, думка,- мов ікона
Поселяться навік в душевний храм.
(Олеся Харитонова)
