«Мене дуже лякає моє майбутнє, тому що я не бачу чітких цілей. Для мене майбутнє – розфокусований знімок. Я зовсім не розумію, що буде далі після школи». Розбираємо головні страхи підлітків, говоримо про майбутнє, вибір і як справитися з невпевненістю у собі. Пояснюємо, як боротися зі своїми страхами.
Топ-3 підліткових страху
1. Абстрактне та неконтрольоване майбутнє
- "Я турбуюся про своє майбутнє, не знаю, куди йти далі".
Тривога про майбутнє знайома всім, у тому числі й дорослим, навіть якщо вони виглядають дуже впевненими. Найсильніший страх людини – це страх невідомості. У дитинстві ми майже не стикаємося з невідомістю: наш побут звичний, за все батьки відповідають, все зрозуміло. У підлітковому віці з'являється відчуття, що майбутнє залежить від нас і дуже невизначене. Стає страшно.
Важко це визнавати, але майбутнього не знає ніхто: жоден аналітик чи футуролог, його не знають навіть дорослі, які впевнено кажуть: «Не вчишся — станеш двірником». Усі вони обговорюють лише ймовірності.
Тому немає сенсу спиратися на зовнішні умови. У результаті будь-який результат більшою мірою залежить від того, які ми самі і що ми робимо, чого навчаємось і як розвиваємося.
- «Хочу вступити до іншої країни для кращого майбутнього та кар'єри у творчому напрямку. Для цього потрібно бути розумним та добре вчитися. Це мене дуже турбує. Я боюся, що не зможу і моє життя не буде добрим. Це мій найголовніший страх у житті: не відбутися як особистість і не заробляти достатньо, щоб забезпечувати себе чим захочу».
Безперечно, варто виділяти час на думки про майбутнє. Робіть це за розкладом, хоча б дві години на тиждень. У той же час, дуже важливо зосередитися на тому, що ви можете робити прямо зараз.
Вибирайте те, що здається важливим, цікавим та корисним саме вам. Це достатній критерій вибору конкретних дій: від вивчення мов чи читання до перегляду серіалів чи зустрічей із друзями. Займайте цим свій мозок, адже тривога приходить у порожній розум.
Ваше життя обов'язково складеться. У вас будуть друзі, навчання, робота, сім'я, відкриття та радості. Багато чого з цього є вже зараз, треба лише помітити.
Хочемо зробити спойлер і сказати, що майбутнє лякає всіх.
Тому в ситуації, коли страшно і незрозуміло, як формулювати глобальну мету, можна задати вектор, тобто напрямок, у якому хочеться рухатися, та досяжні конкретні цілі.
Рух до мети — ніколи не пряма, а завжди хитромудрий і звивистий шлях. Тільки озираючись назад, можна побачити закономірності і сказати: «Інакше і бути не могло», але це когнітивне спотворення, яке в моменті та на шляху відчувається як страх та невідомість.
- «Мене турбує моє майбутнє. Я й досі не знаю, куди йти, ким бути. Боюся, що не зможу реалізуватись в іншому місті. Я й зараз турбуюся, що в мене не так багато друзів і я ніби пропускаю своє життя, ніби проходить повз мене. Мені страшно залишитися на старості ніким: без друзів, без спогадів, без нічого. Хоча начебто є пара близьких людей, але коли я дивлюся на інших, мені стає дуже завидно і страшно. Поки що ці дві речі найбільше тривожать, я так боюся залишитися одна».
Якщо думати про майбутнє як про вектор, не потрібно відразу приймати фінальне рішення про те, яким буде життя від початку і до кінця. Можна вирішувати, яким буде відрізок життя, і наприкінці цього уточнювати свої вектор і ціль.
Вектор знімає напругу: ви знаєте приблизно, куди рухатися. Ви приблизно знаєте напрямок, і ви підкручуватимете свою мету на основі отримуваного досвіду.
Дуже страшно ухвалювати рішення, нічого не знаючи про себе або знаючи дуже мало. Але це не означає, що рішення не треба ухвалювати, адже інакше не можна дізнатися, було воно правильним чи ні. Якщо воно було неправильним, його можна змінити.
Страх - важлива емоція, яка попереджає нас про небезпеку і змушує миттєво відреагувати на неї трьома способами: бий, біжи та замри. Але якщо застрягти в одній із цих реакцій, страх не допомагатиме, а заважатиме.
2. Вибір свого шляху
- «Мій вибір професії не сподобається батькам, і вони обговорюватимуть його з іншими людьми».
- «Боюсь, що мені не вдасться здійснити те, що я хочу, і мені доведеться підлаштовуватися під некомфортний вибір».
Коли ми ухвалюємо рішення, робимо вибір, ми завжди щось отримуємо, а щось втрачаємо. Це закон, за яким існує світ. Простіше з ним погодитися, ніж сперечатися.
Виходячи з нього можна подумати, що по-справжньому неправильних виборів не існує. Виняток: вибір, який скоротить ваше життя або погіршить здоров'я, все ж таки неправильний. Решта — просто шлях до того, чого вам насправді хочеться. Навіть якщо ви ще не зрозуміли, що це таке.
- «Я постійно змінюю свій вибір, боюся, що ніколи не відчую себе на своєму місці. Постійне занепокоєння вимотує, заснути неможливо, пальці тремтять, а всі, хто це помічає, кажуть, що я симулюю».
Немає єдино правильного шляху, немає однозначно правильних рішень. Будь-якої миті можна передумати і спробувати заново. Нема крайнього терміну, коли треба зрозуміти все про своє життя.
Тільки одиниці людей рухаються лінійно і змалку знають, чого хочуть. Самовизначення – це велика подорож. Вона починається у підлітковому віці і продовжується все життя.
У сучасному світі люди радикально змінюють свою діяльність раз на чотири-п'ять років. Про який вибір може йтися? Можна сміливо слідувати своїм бажанням та інтересам, а якщо вони не сформувалися, пробувати різне та не боятися.
- «Я постійно замислююся, на яку професію і до якого ВНЗ вступати, тому що від цього найголовнішого рішення залежить моє майбутнє на найближчі п'ять-шість років. Мене мучать сумніви та питання, чи все правильно я роблю».
Пам'ятайте: з одного боку, ми завжди втрачаємо час, хоч би що ми вибрали. Але, з іншого боку, ми завжди набуваємо досвіду, хоч би що ми вибрали.
Якщо ситуація ухвалення рішень таки надто турбує, це привід поспілкуватися з психологом.
- «Боюсь не вступити. Боюся, що мій заробіток не буде відповідати очікуванням, що не зможу стати тим, ким хочу, і жалкуватиму про вибір».
Концепція одного вибору, який ми робимо один раз і протягом усього життя, застаріла. Це думка індустріальної епохи, коли школа та університет були єдиними джерелами знань, там були книжки, а вдома книжок не було, і треба було відразу приймати рішення, чим ти займатимешся все життя, інакше потім можливості вибору не буде.
Зараз світ змінюється, якщо не можна брати за основу зовнішні обставини, треба спиратися на внутрішні навички та вміння, на себе, на свій великий інтерес — не нагальний, а на те, що подобається вивчати, з чим подобається проводити час. Головне — не чекати, що інтерес постійно генеруватиме радість.
Ми не прибиті цвяхами до вибору, який одного разу зробили. Ідея однієї справи на все життя така ж руйнівна, як ідея однієї половинки, з якою здобудеш моментальне щастя. Ця концепція має дві проблеми: по-перше, одну людину / одне заняття можна розлюбити, а іншу / інше — полюбити. По-друге, будь-які стосунки з людиною чи заняттям — це робота. Ми щодня вкладаємо зусилля і час у те, що любимо, і те, що нам цікаво. Якось вкладені зусилля починають приносити плоди.
Є концепція 10 тисяч годин, яка говорить про те, що немає вродженої геніальності, а є 10 тисяч годин, які ми витратили, щоб удосконалюватися у вибраній справі.
Навіть якщо зараз ви зробите зусилля в те, що поки не обирали самі, але що вам порадили, — це нормальне рішення. У міру того як ви реалізовуватимете рішення, яке запропонували батьки, ви зрозумієте, подобається вам ця справа чи ні.
Ви поки що не знаєте, чим займатиметеся? Це супер, тому що ви вже вступаєте на шлях, на якому це з'ясовуватимете. Продовжуйте робити те, що ви робите, прислухайтеся до себе і поступово рухайтеся у бік, який відповідає вашим інтересам.
3. Відносини з іншими, булінг та невпевненість у собі
- «Я багато років спостерігаю за тим, як однокласники за будь-якої зручної ситуації готові пожартувати один над одним, забулити когось із класу. Я ходжу до школи в постійному страху, що одного разу потраплю під роздачу. Вчителі просто мене лякають. Роки показали, що вони теж готові за якусь провину топити тебе до кінця навчання. Я знаю, що рішення цієї проблеми досить просте: плюнути на думку непотрібних мені людей, але самостійно не виходить це зробити. Я буквально залежу від оцінки оточуючих».
- «Намагаюся з усіма дружити, боюся, що не знайду хлопця».
Інші люди — це найскладніше та найцікавіше, з чим ми стикаємося в житті, а в підлітковому віці ще й найголовніше.
Саме тому дуже важливо, що вони говорять, роблять і думають про нас. Пам'ятайте, що це минеться. Нашу увагу захоплять інші речі, процеси та події.
Завжди пам'ятайте, що люди навколо можуть бути будь-якими. Одні нам подобаються більше, інші – менше. Одні нас люблять, інші – ні. Найголовніше, які у цих взаєминах ми самі, адже ми не змінюємося від слів оточуючих. Якими ми були — веселими чи сумними, розумними чи дуже розумними, працьовитими чи лінивими, такими і залишаємося.
Так, самооцінка може коливатися, але це відображення на воді. Найкраще, що ми можемо зробити з погляду вирівнювання відносин із оточуючими, — більше впізнати себе самих, почати орієнтуватися у собі, як у карті у незнайомому місті.
- «Мене непокоїть, чи я зможу достатньо зблизитися з тією, хто мені подобається, за рік-два. Бо потім навчання, армія, робота».
Чим краще ми себе знаємо, тим твердіше, впевненіше і сміливіше поводитимемося з іншими: говорити про любов тим, хто нам подобається; відмовляти тим, хто нам не подобається; зупиняти хамство; пропонувати дружбу; уникати неадекватних.
Ми впевнені, що кожен і кожна з вас неймовірно цікаві, класні люди з унікальною долею. Бажаємо вам більше спиратися на себе, аніж на думку інших.
