Що робить перекладач?
Професія перекладача є однією з найдавніших. У всі часи були потрібні знання іноземної мови, щоб налагоджувати відносини з іншими країнами, укладати договори та торгівлю. Сьогодні ж обов'язки перекладача стали набагато ширшими, з'явилися різні спеціалізації. У статті розповімо про особливості професії, необхідні навички та основні обов'язки.
Перекладач – це фахівець, який перекладає тексти або живу мову з однієї мови на іншу. Як правило, професіонал повинен володіти обома видами перекладу, однак деякі перекладачі спеціалізуються на одному напрямку – роблять лише письмовий переклад (статті та книги) або усний (беруть участь у переговорах та на семінарах). Розглянемо спеціалізації докладніше:
- письмовий перекладач виконує переклад текстів, документів, книг;
- усний перекладач-синхроніст перекладає мову у режимі реального часу, працює на виступах, переговорах, лекціях, конференціях;
- технічний перекладач здійснює переклад інструкцій, креслень, документації;
- художній перекладач працює у видавництвах, спеціалізується на перекладі художньої літератури.
Щоб правильно перекласти іноземний текст, необхідно добре розумітися на темі. Тому серед спеціалістів є ті, хто працює виключно з науковими текстами, та ті, хто спеціалізується на масовій літературі. Але незважаючи на різноманітність напрямків, фахівці виконують приблизно ті самі обов'язки:
- переклад письмового тексту або живої мови,
- коригування чужих іноземних текстів,
- складання анотацій та коментарів до літератури,
- дотримання термінів здавання виконаної роботи.
Хороший перекладач повинен мати такі навички:
- вміти виконувати монотонну роботу (довго і ретельно перевіряти текст, що вийшов),
- бути витривалим (переговори можуть тривати понад 3-4 години),
- володіти інтелектуальною гнучкістю (уміння застосовувати технології для прискорення перекладу та підвищення якості).
Фахівці затребувані у журналістиці, науці, рекламній сфері, видавництві та освіті. Вони можуть працювати у великих компаніях, державних установах, бути фрілансерами.
Переваги професії перекладача
- Потрібна спеціальність.
- Цікаві завдання.
- Можливість працювати віддалено.
- Широке коло спілкування.
Недоліки професії перекладач
- Можливий ненормований графік роботи.
- Психологічне навантаження у процесі синхронного перекладу.
Ми попросили розповісти про свій професійний шлях Наталію Іваничук, авторку перекладів більше, ніж 100 книжок зі скандинавських мов, Даму Королівського Норвезького ордену Заслуг за перекладацьку діяльність та значний внесок у розвиток норвезько-українських культурних взаємин.
Я завжди хотіла стати лікарем, але батько (Ред. прим.: Роман Іваничук, знаний український письменник та громадський діяч) дуже швидко розгледів у мені філологічний потенціал. Він формував моє читання і, мабуть, підсвідомо «підкидав» мені твори саме скандинавських письменників. Назавжди закохавши мене у Кнута Гамсуна, Пера Лаґерквіста, Акселя Сандемусе. Батько зрозумів, що письменницею мені не бути, для цього треба було б перевершити його. А ось перекладачкою… Ідея мені сподобалася. Одна старша подруга порадила й нішу – скандинавістику. На той час в Україні були лише дві перекладачки-скандинавістки – Ольга Сенюк і Галина Кирпа. Тож спершу я вивчила самотужки норвезьку, до якої згодом додалися шведська й данська, А тоді почала пробувати свої сили в перекладацтві. До статусу перекладача йшла довгі двадцять років. Тодішній, ще радянський, видавничий світ не мав довіри до доньки відомого письменника. У моєму професійному житті був спершу один дуже важливий для мене орієнтир – Ольга Сенюк. Вимоглива аж до жорстокості. Мені й досі іноді здається, що вона зазирає мені через плече…
Про найскладніші завдання
Перекладацтво для мене – наркотик, я не можу не перекладати. Найскладнішими, мабуть, були «Голод» Кнута Гамсуна й «Ґолем» Ґустава Майнрінка. «Голод» дуже тиснув на психіку, «Ґолем» був важкий і психологігчно, і технічно. Я неймовірно люблю проводити перекладацькі «розкопки» реалій, а тут їх було так багато й кожну реалію треба було перевірити, скажімо, знайти дослівний текст однієї цитати з кабали, знайти детальний опис чи фото якоїсь скульптури, якої я ніколи не бачила наживо, вивчити особливі райони Праги, де я ніколи не бувала, а значить, треба було передивитися купу відео, перечитати купу літератури. І таке інше.
Не улюблених книжок у мене немає. Напевно, тому, що я здебільшого сама їх обираю і пропоную видавцям. Дуже люблю «Літню книжку» Туве Янсон, «Пьольсу» Торґні Ліндґрена, «Бентежні» Лінн Ульман (ще не вийшла друком, але скоро буде).
Про кумедні випадки
Бували й кумедні випадки. Перший ще на самих початках, коли я у своєї викладачки вкрала самовчитель норвезької мови. Мала такий гріх, у якому через багато років зізналася. Другий – з тих, що найбільше запам’яталися, – переклад роману-саги «Брехня батьків» Тома Еґеланна. Справа в тому, що автор чимало реалій понавигадував, я довго їх шукала й не знайшла. І Том Еґеланн потім довго з мене добродушно потішався: я упіймалася на гачок його фантазії!
Поради молодим колегам
Моїх учнів перекладачів є уже чималенько. І кожному даю дві поради: вчіть українську мову, бо вам лише здається, ніби ви її знаєте, і перекладайте сенси, а не слова.
А держава давно мала б подбати про гідну офіційну оплату праці перекладача, бо те, що в нас відбувається ось уже майже тридцять років, суцільне дилетантство й дурилівка.
