Національний музей Тараса Шевченка

Національний музей Тараса Шевченка – літературно-художній музей у Києві, присвячений життю та творчості українського поета й художника, філософа, публічного інтелектуала – Тараса Шевченка.

Установи-попередники

У 1902 у Чернігові було засновано Музей українських старожитностей (нині – Чернігівський обласний історичний музей імені В.В. Тарновського). Основою стала багата колекція українських старожитностей та Шевченкіани мецената та колекціонера Василя Тарновського (молодшого) (1838-1899; Російська імперія), який заповів її Чернігівській повітовій раді.

У 1926 в Харкові було засновано Інститут Тараса Шевченка (нині його правонаступник – Інститут літератури імені Т. Шевченка НАН України) на чолі з відомим істориком Дмитром Багалієм.

Зусиллями працівників Інституту було зібрано рукописи поета, малярські та графічні твори художника. Цим було закладено основу для наукових досліджень спадщини митця, видання його творів та створення у Харкові Галереї картин Шевченка. Її заснували при Інституті Тараса Шевченка в грудні 1932, а офіційно відкрили – 9 березня 1934, на 120-річчя поета. Галерея картин Шевченка стала першою музейною установою, де було зібрано його мистецькі твори, видання та документи: до фондів було передано 107 оригінальних творів Шевченка та частину приписуваних йому робіт, а згодом сюди додано й шевченкіану Чернігівського історичного музею.

У 1939, до 125-ліття від дня народження Тараса Шевченка, у Києві провели Республіканську ювілейну Шевченківську виставку. У 10 залах Академії наук УРСР розмістили понад 900 експонатів, зібраних із музеїв усього Радянського Союзу і навіть закуплених у приватних осіб. На її основі й вирішили заснувати Центральний державний музей Тараса Шевченка та розташувати його в Маріїнському палаці. Експозицію відкрили у квітні 1941. З початком німецько-радянської війни, частину колекції новоствореного музею евакуювали до Новосибірська, інша частина експонатів залишилася в окупованому Києві.

Історія створення Державного музею Тараса Шевченка

27 березня 1943 Рада Народних Комісарів Української РСР прийняла постанову, відповідно до якої при Інституті української мови і літератури Академії наук УРСР мав бути створений Державний літературно-художній музей Т. Г. Шевченка. Однак, ця постанова так і не була реалізована.

1944 експонати повернулись з евакуації до Харкова, де були розміщені в Музеї українського мистецтва (нині – Харківський художній музей). Наступного року уряд УРСР ухвалив рішення про об’єднання Центрального державного музею Тараса Шевченка (Київ) та Галереї картин Шевченка (Харків) в єдиний музей. Його відкрили 24 квітня 1949 в Києві. Це відбулось за сприяння письменників Миколи Бажана (1904-1983; Російська імперія – УРСР) та Павла Тичини (1891-1967; Російська імперія – УРСР), а також зусиллями мистецтвознавця Миколи Мацапури (1900-1974; Російська імперія – УРСР). Оскільки Маріїнський палац після війни потребував реставрації, обрали іншу будівлю, розташовану поряд із Київським державним університетом імені Тараса Шевченка – у маєтку ХІХ століття, що належав (1875-1903) українському цукропромисловцю, мільйонеру та меценату Ніколі Терещенку (бульвар Тараса Шевченка, 12).

Директором став Микола Мацапура, який ще в 1930-ті працював у Інституті Тараса Шевченка та Галереї картин Шевченка, займався евакуацією експонатів до Новосибірська та їх поверненням назад у Харків, а згодом у Київ. На момент відкриття Державного музею Тараса Шевченка загальна кількість експонатів основного фонду становила майже 4000 одиниць.

З метою розгортання наукової роботи постановою уряду Української РСР в січні 1951 музей було передано у підпорядкування Академії наук УРСР (до 1960).

У 2001 музей отримав статус національного і відтоді має назву «Національний музей Тараса Шевченка». З 1 січня 2003 установа підпорядковується Міністерству культури і мистецтв України (з 4 червня 2020 Міністерство культури та інформаційної політики України).